Появу видів спорту, учасниками яких стали особи з інвалідністю, пов'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана, який стверджував: "Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилось". Виходячи з такого розуміння, спорт було введено у процес реабілітації військовослужбовців із травмами спинного мозку. 

 

ВОЛЕЙБОЛ СИДЯЧИ — різновид волейболу для осіб з порушеннями опорно-рухового апарату, один із видів спорту за програмою Літніх Паралімпійських ігор, вперше був представлений у 1956 році в Амстердамі.​ Волейбол сидячи розвивається під егідою Всесвітньої організації волейболу для людей з інвалідністю (WOVD) і являє собою адаптивний вид спорту, доступний широким верствам населення. 

 

В Україні волейбол сидячи включено в структуру фізкультурно-спортивної реабілітації військових із наслідками бойової травми та в змагання для військових – Invictus Game’s (Ігри нескорених) та Warriors Game’s (Ігри воїнів).

Волейбол є командною неконтактною грою, в якій суперників розмежовує сітка. Гра у волейбол об'єднує гравців у спільних діях і мотивує на досягнення перемоги, знімає страх безпосередньої фізичної взаємодії та  можливого травматизму, ризик якого – значний у багатьох контактних видах спорту. 

​

Люди з фізичними ураженнями, отриманими внаслідок воєнних дій, часто бояться додаткового травмування під час спортивних занять. Волейбол допомагає цей страх долати. Гравці з порушеннями опорно-рухововго апарату, захоплюючись командною неконтактною грою у волейбол сидячи, легше та швидше проходять етап реабілітації, душевного, фізичного та соціального відновлення.